Данило МАХНО |
Збірка творів (ІХарків ForeverІ) |
* * * місячне проміння мається щось кусається в повітрі… відпущу тебе на всі чотири сторони перехилю чарку сяду в авто і поїду північними шляхами лякаючи придоріжні стовпи… а в повітрі після мене над синіми вогнищами дзвенітимуть хрущі… * * * “я не боюся тебе, жадібний мороку!” тиша простяга вперед на долоні частину слів. ти зазираєш тихенько за р?га – там лише стадо похмурих і диких корів. а ти, сам – один ти є тільки прозора крапля на темному тлі, що вигукує з запалом “я не боюся тебе, жадібний мороку!” і сповзає замертво… тихо… у темряву… * * * простір – єдине, що ти потребуєш щоби втекти від “сьогодні” бо дико і вогко під небом зранку… хто знав (окрім тебе самого), що все так обернеться і прийде час, коли “ніхто” потисне руку дико й вогко… * * * зірки горять для волоцюг, з котрими я тихо крокую життям і річ навіть не в тому, що все моє минуле – це причетність до з’ясування стосунків між друзями й ворогами... річ у тому, що зараз я тремтячим голосом відмовляюся від своїх обіцянок і не хочу думати про своїх нащадків у яких, можливо, будуть проблеми з “богами” і взагалі нічого не хочу... * * * поезія для людей зі жвавою уявою птахи, птахи! кахи, кахи!.. і наступила осінь а я сиджу на яблуні та поїдаю гусінь. не смачно – відчуваю я та мушу її їсти якщо не я, то хто іще? * * * скажи мені, чого ти боїшся і я скажу, чи ти мені потрібна не обертайся, не йди стій. помірковано й розважливо стій мріючи про небо просто стій. стій. просто... видихни... а потім візьми і стрибни – може, хоч тобі пощастить полетіти а не впасти так, як падали ми і будуть під тобою маленькі хутори-капкани зелена трава й метелики |